6 червня - День журналіста України. Чи варто святкувати?

Як тільки не називають цих людей із невизначеним графіком роботи і любов’ю міксувати одяг: «служителі четвертої влади», «писаки», «папарацці», «борзописці», «акули пера», «журналолажники»,  «постачальники зомбоящиків» і, нарешті, - рідним, як ніготь на пальці, пекуче народним «жур-на-лю-у-у-ги»!..  Між тим, професія журналіста стає все більш популярною; із появою інтернет видань виникають і нові, часом дуже сумнівні щодо своєї соціальної затребуваності спеціалізації, як, наприклад, «троль» (найманий блогер чи коментатор, завдання якого – спровокувати дописувача на агресію або сформувати хибну думку про предмет обговорення). Не вщухають також розмови на теми приватних ЗМІ олігархів та засилля «развлєкухи» на телебаченні. Отож, аби зайвий раз не цілитись у порожнє небо, я вирішила спитати думки жителів нашого міста, які таки чи інакше – стороною безпосереднього виробника медіапродукту та його рядового споживача – все-таки причетні до журналістики.

- Яким вимогам має відповідати сучасний журналіст, у чому полягає його соціальна місія? Як видозмінюється сучасна журналістика?

- Вікторія Талашкевич, Президент медіа-групи «весь Кіровоград»: "Журналіст, як і представник будь-якої іншої професії, має керуватися власною совістю, почуттям міри, справедливості і стилю. Говорячи про «соціальну місію», очевидно, мається один із кількох підходів в оцінці ролі журналістики – той, який вимагає від репортерів «виховувати» аудиторію. Я дотримуюся іншої думки – журналіст є стороннім спостерігачем за подіями у світі, і його місія – фіксувати найцікавіше на його думку, чи найбільш важливе, і доносити цю інформацію до глядача чи читача, змушуючи останнього думати відповідно до тих цінностей, які сформувалися у нього. Чи змінюється журналістика? Навіть вишні у мене у саду з кожним днем стають червоніші і червоніші, не ставлячи перед собою мети змінюватися, що вже казати про людей, які володіють свободою вибору і волею? Звісно, зміни відбуваються, а зміни – це завжди на краще".

- Сергій Бедзай, директор Кіровоградського обласного відділення УСПП: "Передусім хочу виділити риси відвертості і правдивості, тому що це заохочує до підтримки контактів із певним журналістом  у подальшому. Адже буває, співрозмовник питає про одне, має на думці друге й третє, а в публікацію потрапляє вже щось четверте. По-друге, інформація, запропонована журналістом до читання, мусить містити компонент новизни, хвилювати і спонукати до дій, інакше сенсу у його роботі  я не бачу. Коли собака кусає людину – хіба можна це вважати новиною? Ні. А от коли людина ганяється за собакою і кусає її – погодьтесь, є привід бити на сполох. Так само малоцікавим є, скажімо, висвітлення рядового факту про звільнення роботодавцем робітника; натомість випадок, коли робочий колектив підприємства створює умови для   звільнення свого керівника, справді може привабити увагу громадськості, створити необхідний юридичний прецедент.  Щодо ситуації в Кіровограді, - періодично гортаю нашу пресу – мушу відзначити, більшість надрукованих матеріалів відображають або погляди власника видання, або ж просто нахвалюють його персону, проте так непевно, в захмар’ї абстракцій, що й не розбереш, чого цей власник прагне і домагається. Навіть перестав виписувати деякі газети. Невже в нашому місті не залишилося цікавих, ніким не початих тем? Є, звичайно. Корупція, порушення технології виробництва товарів широкого вжитку, загалом оцінка якості товарів та послуг, ціноутворення… Навіть не уявляєте, як не вистачає людей, що взялися б писати про це".

Як змінилася журналістика в останні 10-15 років? Чисто візуально вона стала більш відкритою, демократичною, але, зауважте, на публікації журналістів все рідше реагують. У минулому будь-який матеріал критичного характеру, що з’являвся на сторінках  обласного видання (про всесоюзні і говорити нічого), вимагав негайного порушення кримінальної справи або ж усунення з посади когось із фігурантів сюжету. Зараз що маємо? Заказуха, знову ж таки…

- Андрій, продавець фруктів на стихійному ринку біля торгового центру «Мурай». Питаєте, куди вона рухається – ця наша журналістика? Та нікуди! Нічого хорошого не бачу. Ви телевізор увімкніть: одна чорнуха, бруд, там мажори покаталися – два трупи на дорозі, а когось іншого на органи чиркають!  Щось заливає вічно, скрізь все ламається. Набридло. Хіба так можна?..

- У кого б Ви хотіли взяти інтерв'ю і про що б спитали? Для не-журналістів питання звучить інакше: кому з відомих журналістів Ви б хотіли дати інтерв’ю і чим би з ним охоче поділилися?

- Вікторія Талашкевич. Я зараз читаю книгу, що її виграла на тренінзі в «Інтерньюз», - книгу написала Айн Ренд, вона народилася в Росії, жила в Україні, а потім – у США. Саме її інтерв’ю для мене було б зараз найцікавішим. Вона була непересічною жінкою, а її книга – просто одкровення. Я б запитала її, чи вірить вона у таку силу людського розуму, яка перевертає світ. Але, власне, відповідь на це питання є в її книзі.

- Сергій Бедзай. Мені до вподоби спілкування із людиною, що добре знає предмет розмови: собаку з’їла на нормативно-правовій базі, перевірила контакти і вивчила ситуацію на об’єктах не гірше від будь-якого начальника. А відома вона чи ні – річ другорядна. Я не кажу, що в Кіровограді немає хороших журналістів – звичайно є, проте мало тих, які спеціально і на совість досліджують щось одне, наприклад, економічну проблематику. Гарні сюжети роблять журналісти «5-ого каналу», щоправда, останнім часом справді цікавого там поменшало. Все-таки журналіст має бути хоч трохи опозиційно налаштованим, фокусуватися на проблемному, адже він причетний до виховання здорового громадянського суспільства. Непоганим бачиться телевізійний проект «Ревізор»… Принаймні, його ведуча вміє привернути увагу до справді важливих речей.

- Андрій.  Ну з Володимиром Познером я, припустимо, поспілкувався б. Але навіть не знаю, чим би його зацікавив. Ця «точка», торгівля, домашні мої? Не знаю…

- Скільки мають отримувати в якості платні за свою роботу кіровоградські журналісти - як з досвідом і ім'ям, так і початківці?

- Вікторія Талашкевич. Кожен у світі отримує за свою роботу саме стільки, скільки заслуговує. Інакше не буває. Людина може зробити все, що завгодно, досягти кожної поставленої перед собою мети: працювати на себе, працювати на зарплатню, дбати про пенсію чи думати про розвиток. Вільний вибір і відповідна винагорода – ось відповідь на питання про платню за роботу.

- Сергій Бедзай. Зважаючи на всі ризики цієї професії, оплата праці журналіста, як на мене, має перевищувати встановлений по області середній рівень в 2,5 тис. грн. Тобто, бути в рази більшою. Якщо тобі потенційно можуть погрожувати втратою роботи, внаслідок публікації саме цієї викривальної статті, здійснювати психологічний пресинг або й зашкодити здоров’ю  – всі ці обставини мають закладатися у собівартість. Проте необхідно ще навчитися добре писати.  За порожні слова грошей на дають.

- Андрій. Думаю, від 500 доларів на місяць – хоча б так, для розгону. Можна, звичайно, і більше, коли добре пишеш.

Що ж, висновки пропоную зробити самостійно. Зі святом Вас, кіровоградські журналісти!